###В Чернівцях відбулася спільна прес-конференція президента ПФЛ, мера міста та керівництва клубу "Буковина" ###

12 вересня 2009 року президент Професіональної футбольної ліги України Святослав Сирота побував з робочим візитом на Буковині. У Чернівцях він зустрівся з місцевими керманичами, партнерами та керівництвом футбольного клубу «Буковина», разом з якими відповів на запитання журналістів. Зокрема, С. Сирота майже сенсаційно заявив, що на Буковині може бути реалізований проект створення сучасної бази професійних футбольних клубів України, і що вже завтра він... може вийти на поле у складі «Буковини».

Спілкування з пресою в мерії, де були присутні також Чернівецький міський голова Микола Федорук, президент ФСК «Буковина» Василь Федорюк, партнер клубу Володимир Чумак та керівник місткого спорту Святослав Дяконюк, Святослав Сирота розпочав з оголошення мети візиту:

– По-перше, я хочу зазначити, що мені приємно бути тут в такій компанії – з мером міста, президентом клубу. І я хотів би окремо представити Володимира Чумака, який є дуже скромною людиною, але сьогодні він має безпосереднє відношення до чернівецького клубу. Мета приїзду – передусім, познайомитися зі всіма тими людьми, які переживають, вболівають за футбол у цьому місті, подивитися на стадіон, на інфраструктуру, на те, що сьогодні є і що може бути зроблено. І той прогрес, які ми бачимо сьогодні в Чернівцях, по можливості донести потім до інших клубів ПФЛ.

Я вже встиг побувати в місті. Мені дуже подобаються Чернівці. Це трішки не футбольна інформація, але я хотів би подякувати міському голові за те, що в місті є така краса, що все тут акуратно, чудово. І взагалі я вважаю, що Чернівці – одне з найгарніших міст України! Те саме я можу сказати і про гру сьогоднішньої «Буковини». Той прогрес, який вона продемонструвала, передається і вболівальникам. Я думаю, що спільними зусиллями керівництва і власників клубу, міської і обласної влади на футбольний клуб чекає велике майбутнє.

Я особисто дивлюся далеко вперед з надією на те, що, можливо, нам вдасться інвестувати також кошти у Буковинський край і зробити перші кроки по реалізації проекту спортивної бази Професійної ліги України в Чернівецькій області. Тому що ті умови, які сьогодні є тут, - одні з кращих і найбільш перспективні в Україні. І, безумовно, дуже важливо розвивати не лише футбол, а і всю іншу інфраструктуру тут.

– Можете деталізувати інформацію про базу ПФЛ?

– Ми на сьогодні сам футбол ділимо на три складові. Раніше ПФЛ зациклювалася переважно на одному – підрахунку очок, м’ячів, вилучень, дискваліфікацій. Сьогодні ми дивимося на це набагато ширше. Для нас футбол це передусім спортивна частина, про яку я сказав. Друга – соціальна. Ми проводимо велику роботу з вболівальниками. Зараз ми тісно працюємо з дитячими будинками, інвалідами. Ми возили вболівальників на матчі збірної України і велику увагу приділяємо роботі з тими людьми, для яких грають футболісти. І останнє – комерційна сторона. Безумовно, без неї нікуди не дінешся. Раніше комерційна діяльність вважалася ледь не чимось забороненим, чужим. Насправді це не так. Ми повинні працювати спільними зусиллями – клуби, ПФЛ і місцева влада, щоби футбол в Україні не вмер. Ми бачимо, що за останні роки значно зменшилася кількість професійних клубів. На відміну від топ-дивізіону, де клуби утримуються за рахунок олігархів, людей, які мають значні кошти, клуби I-II ліг часто кинуті напризволяще, тому з року в рік їх кількість зменшується. І саме зараз необхідно об’єднати зусилля, щоби футбол І-ІІ ліг не вмер остаточно. Цей народний футбол. Українська зона другої ліги СРСР завжди була найсильнішою в СРСР.

Я особисто не хотів би бути тим президентом ПФЛ, при якому вмер професійний футбол нижчих дивізіонів. Тому я зі свого боку роблю все, що в наших силах, щоби цю комерційну складову, за рахунок якої живе професійний футбол, розвинути. Я намагаюся знайти інвесторів. І дуже вдячний місцевій владі багатьох регіонів за те, що вони усвідомлюють футбольну відповідальність і те, що футбол – це не просто вид спорту, він – особливий, таке собі соціальне явище. Як колись казали, є два види спорту – футбол і решта. І це ми бачимо на наших стадіонах.

Один з цих проектів, які ми хочемо реалізувати, це спортивно-тренувальна база професійних футбольних клубів. Футбольні клуби як вищого, так і нижчих дивізіонів вкладають великі кошти у проведення тренувальних зборів. Кожен збір – це кругленька сума, яка в основному йде за кордон. Чому не проводити тут? Треба створити відповідні умови, організувати спаринг-партнерів, проводити турніри. Ми бачимо, що на ті турніри, які проводяться в Європі, команди їздять. Чому не можемо їх проводити у себе? Ті кошти, які могли би залишати тут, інвестувати в інфраструктуру регіонів, йдуть за кордон. Я вважаю, що це невірно. І якщо такий проект буде реалізовано – це будуть додаткові інвестиції в бюджет регіону.

Крім цього, ми реалізовуємо низку інших програм, таких як будівництво стадіонів, сучасних стадіонів з легких металоконструкцій. У нас є чотири замовлення. Я вперше побачив в Еміратах, коли 10-тисячний стадіон практично за два дні був зібраний, можна сказати, в пустелі для виставочного матчу «Мілана». Як приклад, такі трибуни є у «Металурга» (Донецьк), тепер є ще у «Дністра» (Овідіополь), «Чорноморця» (Одеса), у деяких аматорських клубів і в одному з міст, де немає професійного клубу, але, можливо, завдяки цим діям і з’явиться команда майстрів.

– Чи вплинув прогрес в результатах «Буковини» на те, що ви саме зараз завітали до Чернівців?

– Це збіг обставин, але приємний збіг. Я не просто планую, а відвідую всі команди, міста, але, щоправда, в першу чергу ті, де важка ситуація. Ось я недавно приїхав з Рівного. Дуже важкі пошуки були, але спільними зусиллями з Рівненським міським головою ми цю проблему вирішили і футбольний клуб «Верес» не просто «вижив», а й поставив перед собою завдання виходу до І ліги, чому тут, напевно, не дуже будуть раді (сміється – авт.). Але я хочу сказати, що лише в конкуренції народжується справжні мужність і майстерність. А хто сильніший – розсудить футбольне поле. Проте те, що сьогодні демонструє «Буковина», вона не просто тішить... Минулого року я був на грі «Зірка» (Кіровоград) – «Сталь» (Дніпродзержинськ), на якій було 12 тисяч вболівальників. Ніде у ІІ лізі більше людей не приходило останнім часом. Деякі клуби Прем’єр-ліги можуть позаздрити. І коли почався новий чемпіонат і я подивився статистику, скільки ходить вболівальників у Чернівцях, я одразу згадав 90-ті роки, коли тут теж був повний аншлаг на стадіоні. Коли у Вінниці приходило по 30 тисяч. Ось це моя мрія – щоби глядачі повернулися на стадіони і отримували задоволення від футболу, як було тоді. Думаю, нічого неможливого немає – все в наших руках, в руках людей, які знаходяться у футбольному клубі, поруч. І головне, що у тих людей, які безпосередньо займаються футбольними клубами, є професіоналізм, знання, вміння. Вони знають ті перешкоди, які є, і як їх подолати.

– Якою була реакція міського голови на таку перспективу?..

Микола Федорук: Реакція, звичайно, позитивна. Я можу сказати, що сьогодні ми резервуємо земельну ділянку для будівництва спортивних споруд. Ми з Володимиром Анатолійовичем (Чумак – авт.) говорили про можливу участь у реконструкції стадіону «Буковина». А сьогодні, після того, як я побував на відкритті «Донбас-арени», ми замислилися над тим, що, можливо, краще виділити земельну ділянку і побудувати новий стадіон. Можливості такі у міста є. Ми резервуємо земельні ділянки не бездумно, а саме для створення спортивної бази. Якщо буде реалізовано те, про що сказав Святослав, це було б чудово. Для міста це тільки плюс. Ми завжди виступали і виступаємо за те, щоби в місті проводилося якомога більше змагань, в т.ч. державних. Коли сюди приїжджають люди – це інвестиції в нашу економіку.

Святослав Сирота: І в продовження цього я хотів би сказати, що ми дивимося широко в майбутнє. Є Євро-2012, а це і фан-зони. Це не просто досуг людей, які приїдуть дивитися Чемпіонат Європи. Також буде багато туристів, яким треба буде не лише розміститися в готелях. Вони ж не будуть дивитися футбол в номерах – вони прийдуть кудись дивитися на площах на широкоформатних екранах. І ось це і спільна турбота тих людей, які перебувають у керма влади і футбольного клубу.

Микола Федорук: Враження від «Донбас-арени»? Як у нас казали: «Ой таки да!»

Микола Федорук: До речі, у нас така фан-зона вже створена на Площі Філармонії, де ми дивилися Чемпіонат світу, фінал Кубку УЄФА та інші вагомі футбольні події. Дивитися там, як казав один сатирик, - «це непередаваємі відчуття», майже як на стадіоні.

– А які у вас враження від «Донбас-арени»?

– Я не був на «Уемблі», але трішки щось бачив в житті. Це... Як казали колись у Чернівцях: «Ой таки да!» (сміх в залі – авт.).

– Яким міг би бути майбутній стадіон у Чернівцях – можливо, як в Дніпропетровську?

– Ні, не думаю, що як в Дніпропетровську. Треба, щоби він був комфортний і критий. Може бути і на 15 тисяч або до 20-ти тисяч – це для Чернівців достатньо. Я вам більше скажу: вже виділено спортуправлінню майданчик для будівництва Палацу спорту. Зараз ще працюємо в напрямку будівництва виставково-спортивного залу. Можливо, спільно з Європейським союзом вдасться реалізувати такий проект. Але те, що ми не стоїмо на місці і думаємо про перспективу, - це факт. А тут ця ідея – теж перспективна. Головне її реалізувати, що потребуватиме значних коштів. Я згоден, що футбол має мати різні складові – соціальну, спортивну і комерційну. Ми бачимо, що без цього не обійтися. Не може ж футбол весь час бути на плечах у влади. Зазвичай, кого винуватять, якщо з командою негаразд – влада винна...

– Чи були у вас раніше якісь професійні стосунки з ФК «Буковина»?

Святослав Сирота: У мене професійні і чудові стосунки зі всіма клубами (сміється – авт.). Я не можу сказати, що якийсь клуб кращий або гірший, у кожного є свої проблеми, питання, плюси, мінуси. Це як в сім’ї, де хтось хворіє, хтось в школі отримує кращі або гірші оцінки, діти ростуть. Так і футбольні клуби. Вони, як і будь-яке виробництво, спершу в зародковій стадії, потім ростуть, дорослішають, а вже потім стають самостійними. І я бачу, що на сьогодні, приміром, нова «Буковина» перебуває на стадії дорослішання і достатньо швидкого росту. Коли підліток росте, він ще багато чого не знає. А «Буковина» вже знає, умовно кажучи, навчається в університеті. Точніше, її керівництво вже університет футбольний пройшло і підтягує не той рівень команду.

– Перед прес-конференцією ви спілкувалися в кабінеті міського голови. Там говорили про щось конкретніше?

– Конкретніше, ніж сказав Микола Трохимович, здається, нікуди вже. Від себе можу додати, що вкрай важко підтримувати футбол тепер, коли маємо економічну кризу, плюс політична ситуація неоднозначна. Це додає трішки негативного фону в Україні. І ті люди, які минулого року були готові інвестувати кошти в нашу країну, сьогодні вже призупинилися. І ми повинні «поламати» цю ситуацію, повернути довіру інвестора. І я думаю, що це буде в наших силах. Все буде в наших руках, ніхто за нас цього не зробить. І всі ці не лише спортивні споруди, а й інвестиції, які мають прийти у футбол, вони повернуться в нашу країну.

– Як гадаєте, коли розв’яжеться конфліктна ситуація навколо Прем’єр-ліги? І чи це відбивається на діяльності ПФЛ?

– Створення Прем’єр-ліги безумовно позначилося на діяльності ПФЛ – як на фінансовому становищі, так і на фінансовій складовій футбольних клубів. Основний внесок йде на суддівство, але є частина коштів, які витрачаються на утримування апарату, реалізацію різних програм. І до створення Прем’єр-ліги 80% цього трималося на плечах клубів топ-дивізіону. На вчорашній день ці всі витрати лягли на плечі клубів І-ІІ ліг. Сьогодні ми намагаємося компенсувати ці витрати за рахунок різних комерційних заходів, про які я вже говорив.

А безпосередньо по тій ситуації навколо Прем’єр-ліги, хочу сказати, що не зовсім коректно було б з мого боку коментувати дії, роботу колег з вищого дивізіону. Думаю, є фахівці, вболівальники, які самі розцінять і розсудять. Як кажуть, історія все розставить по місцях. З боку Федерації футболу України та ситуація з тяганиною, яка відбувається в судах, в спортивних інстанціях, органах футбольного правосуддя... З цивільними судами зрозуміло – тут спорту немає, є чиста юридична документація. Якщо були допущені помилки в оформленні документів, треба виправити і забути про це. Не може бути громадська організація одночасно і комерційною. Існує маса механізмів і способів, як правильно це оформити юридично. Я вважаю, що просто треба це визнати і переоформити. А щодо спортивних інстанцій, рішення контрольно-дисциплінарного комітету, апеляційного комітету – тут органи футбольного правосуддя є вищими дисциплінарними органами і вищими спортивними судовими інстанціями в Україні. Прем’єр-ліга має право обжалувати це рішення в Європейському спортивному арбітражному суді в Лозанні. Але я не думаю, що це правильно було б виносити чисто внутрішні наші проблеми на європейський суд, з одного боку. А з іншого боку, я не впевнений, що європейський суд прийме до розгляду цю справу – можуть сказати: розбирайтеся самі в своїй країні. Моя думка, що нічого страшного не відбувається. Так, є проблеми – не можуть зібратися і таке інше. Але є і глобальні питання – існування українського футболу. І буде керувати там Данілов чи інша людина, - це вже не так суттєво. Головне, щоби футбол залишався жити і тішити вболівальників. І щоби вболівальники ходили на стадіон і не думали, хто там керує – Сирота, Данілов, Суркіс, ще хтось, а приходили дивитися на перемоги. А перемоги у нас є – і в Кубку УЄФА, і, думаю, нашим клубам по силах показати висококласний футбол і досягти високих результатів і в Лізі чемпіонів, і в Лізі Європи.

– Кілька слів про вашу футбольну кар’єру. Відомо, що ви свого часу були в київському «Динамо», «Дніпрі». Чому не вдалося закріпитися в складі у Києві?

– Ви пам’ятаєте ті роки, коли пішов Лобановський. На той момент було таке бачення у тренерського складу, що легіонер – кращий футболіст, ніж свій. В той момент, коли ніби можна було довірити мені місце в складі, прийшов Валдемаріс Мартінкенас, Ігор Кутєпов. А перед тим був Олександр Жидков. Я був молодшим за них. Але це воротарі дуже високого класу. Шкода, Валдіса немає вже в живих... Але всі вони мої товариші, друзі. Досі ми граємо в одній ветеранській команді з Віктором Чановим, він відзначив нещодавно 50-літній ювілей. Вони класні воротарі і чудові люди. Я вдячний долі, що потрапив до Рівного і зміг зрозуміти, що таке футбол не топ-клуба, а звичайного рівня. Звичайно, всі матчі, які гралися в Західній Україні, завжди піднімали дух, гордість футболістів. Вони служили зразком «фейр-плей». Я не пам’ятаю, щоби колись тоді хтось заїкнувся, що в якомусь матчі слід відійти від принципів «фейр-плей».

– Які враження залишилися від матчів проти «Буковини» за рівненський «Верес»?

– Проти «Буковини»... У мене є така інформація, що на сьогоднішній день є один воротар основний. Мені поступила пропозиція... І я сказав, що якщо є необхідність, можуть мене заявити і завтра я можу вийти на гру (сміх в залі – авт.).

– А як же завершення періоду дозаявки?

– А я зараз аматор, а аматорів можна дозаявляти. Це я трішки жартую. На той час, коли я виступав, був сильний західний кістяк – львівські «Карпати», «Буковина», «Верес», «Нива» (Тернопіль), «Темп» (Шепетівка). І безумовно всі матчі, які відбувалися між цими клубами, були великими «дербі». Легше було десь унічию на виїзді зіграти з «Шахтарем», ніж сподіватися тут «на місці» на спокійну гру. Ці матчі завжди вирізнялися безкомпромісною боротьбою. Була жорстка боротьба, могло і до бійок дійти. Але зустрічі завжди були дуже цікавими і з великою відвідуваністю.

– У «Дніпрі» ви грали разом з чернівчанином Борисом Фінкелем. Які враження від нього як футболіста і людини?

– Ми потрапили з ним в «Дніпро» в один день. Він «легіонер», і я в той самий день прийшов в команду. Жили в сусідніх кімнатах на базі, дружили. Ми залишалися на базі, коли місцеві футболісти роз’їжджалися по домівках. Борис – чудова людина, футболіст. Один з сильніших бомбардирів в Україні. Мені дуже шкода, що сьогодні не згадують таких легендарних, на мою думку, футболістів. Фінкель був тим гравцем, який міг «завести». Пригадую, «Дніпро» програвав, Боря вийшов на заміну і так «завів» молодих хлопців, що ми не лише зрівняли рахунок, а й виграли. Здається, це було в Кременчуку. Це був забивний нападаючий, бомбардир і чудова людина.

– Ваша думка про збірну Білорусі на чолі з Штанге, під керівництвом якого ви грали.

– Бернд Штанге – фахівець з великої літери. Він був першим тренером-легіонером у нас, він привіз першого легіонера в наш футбол. Він привіз новітні західні методики. Коли він розповідав про свої методики, про психологічну підготовку, ті футболісти, які не один рік пограли у вищій лізі, просто по-новому відкривали очі на футбол. Багато хто досі з ним спілкується, дружить, тягнеться за ним. Безумовно, прихід такого тренера – великий плюс для збірної Білорусі. Він на ділі довів сьогодні, що можна створити боєздатний колектив там, який буде досягати успіхів. Вважаю, що нічия з Україною для білорусів теж успіх, тому що потенційно наша збірна на порядок вище. Сьогодні завдання Михайличенка посприяти тому, щоби цей потенціал «вистрелив».

Звичайно, ситуація зараз складна, особливо якщо врахувати, як грає збірна Англії. Але я сподіваюся всім серцем, що український вболівальник зможе поїхати з командою в ПАР на Чемпіонат світу. У збірній Англії грають ті ж люди, у них дві руки, дві ноги і та ж голова. Якщо наші добре налаштуються, думаю, команді по плечу будь-яка збірна. Подивіться лише на прізвища наші. Алієв одужає, сподіваємося, незабаром буде в строю. Мілевський – один з кращих гравців останнього десятиліття. Шевченко, Шовковський... У нас кожне ім’я – зірка. І якщо з цих зірок зробити команду-зірку, Англію можна буде обіграти. Якщо все спрацює, потрапимо ми на Чемпіонат світу!

А якщо навіть не потрапимо, мине років п’ять, і як сьогодні хорватів по всьому світу купляють, так за українцями мають ганятися. Як за Чигринським ганялися, так щоби стояли в черзі за українськими футболістами. І тоді уявіть що буде. Якщо українських футболістів будуть купувати, як Чигринського, Шевченка, хай навіть за менші суми, але скільки тоді інвестицій буде, ці ж кошти попадуть в українську економіку! Якщо правильно власники клубів будуть інвестувати у футбол, через років 10-15 ми скажемо місцевій владі: велике спасибі, ми більше вашої допомоги не потребуємо, ми будемо вам лише приносити дивіденди.